20 лютого Україна схиляє голову перед Героями Небесної Сотні. В цей день ми не лише згадуємо тих, хто віддав своє життя за свободу, а й замислюємося над тим, якою ціною здобувається незалежність.
У Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника традиційно вшанували пам’ять Героїв біля пам’ятного Обеліску студентам і викладачам, які загинули за Україну. Тут, у серці університету, завжди звучить ім’я Романа Гурика — 19-річного студента, який пішов на Майдан і став символом боротьби за гідність та правду.
Сьогодні, коли боротьба триває, пам’ять про Романа і всіх, хто віддав життя за нашу свободу, є не лише скорботою, а й дороговказом. Наш університет уже втратив 59 своїх студентів та випускників у війні з російським агресором. Це не просто цифри. Це долі молодих людей, які вірили в майбутнє України і віддали за нього найдорожче.
«Ми маємо бути гідними їхнього подвигу. Україна живе, поки ми єдині. Ми маємо не лише пам’ятати, а й діяти: навчатися, працювати, підтримувати військових, допомагати тим, хто цього потребує. Лише так ми зможемо здобути перемогу», — наголосив Ігор Цепенда.
Мама Романа, Ірина Гурик, поділилася болем, який ніколи не зникне, і водночас вірою в те, що справу її сина продовжують тисячі молодих українців: «Пам’ять — це найважливіше, що ми повинні нести в серці. Поки ми пам’ятаємо, поки говоримо про них — вони живі. Але головне — це не просто згадувати, а нести їхні ідеї у життя, будувати сильну Україну».
Завершила зустріч пісня «Непереможна Україна» у виконанні студентки Софії Дерев’янко.
Це не просто слова, а наша спільна обітниця — не здаватися, боротися і перемогти.
Пам’ятаємо. Єднаємось. Діємо.
